Особливість Осипа Степановича Маковея полягає в тому, що будучи вихідцем з простого села на Галичині, він став справжнім інтелігентом духу. Розуміючи необхідність культурного, зокрема естетичного розвитку, автор почав займатися літературною творчістю: писати оповідання, новели, критичні статті. Аби бути ближче до того літературного процесу, що зародився на Західній Україні, Осип Маковей працює журналістом, а також дописує до таких періодичних видань як «Зоря», «Літературно-науковий вісник», стає головним редактором газети «Буковина». Саме у «Буковині» критик відкрив шлях до великої літератури не одному десятку молодих авторів, зокрема О. Кобилянській, В. Стефанику, М. Черемшині, А. Чайковському та іншим. Через таку його освіченість, але разом із тим людяність, Осип Маковей здобув величезну славу у своєму краю, до нього з’їжджалися поети та прозаїки з усієї Зх. України, щоб отримати його пораду, або просто послухати лекції з літератури.
У своїй літературно-критичній діяльності Осип Маковей ніколи не займав роль патрона. Він завжди ставився до своїх підопічних з любов’ю та повагою, але якщо текст виходив відверто невдалим, то метр розбивав його вщент. Оцінюючи праці своїх протеже, критик виходив з позиції «соціальної і психологічної аналізи», себто для нього були важливими не тільки те, на скільки гарно автор змалює сюжет, а й те, на скільки глибоко він зможе зачепити за живе читача.
Спираючись на свій принцип, Осип Степанович одним із перших звернув увагу на Лесю Українку. Прорецензувавши її збірку «На крилах пісень», автор впевнено констатував, що на українському небосхилі зародилася нова зоря, і він не помилився. Тісно контактуючи з Буковиною, критик співпрацював і з Ольгою Кобилянською. Позаяк вона виховувалася на німецькому романтизмі та ніцшеанській теорії, їй було важко увійти в русло тогочасної відсталої західноукраїнської літератури. Написавши літературно-критичний нарис «Ольга Кобилянська» (1899), критик схвально про неї відгукнувся, чим і допоміг у подальшому розвитку на літературній ниві.
Роком раніше (1898) у «Літературно-науковому віснику» виходить стаття «Андрій Чайковський», яка, за словами Романа Гром’яка, є чи не найкращим відображенням літературно-критичного таланту Маковея. Цікавим для нас Андрій Якович Чайковський постає вже з того факту, що почав писати, маючи 35 років. Осип Маковей аналізує низку його творів, а саме «Образ гонору», «Бразілійський гаразд», «Олюнька» і «В чужім гнізді», на основі яких дає оцінку літературного таланту автора. Але увесь блиск полягає в тому, що оцінюючи Чайковського, критик автоматично формулює основні вимоги і рекомендації написання текстів для широкого загалу.
Міркуючи над творами Андрія Яковича, Осип Маковей висуває такі тези: 1) не обов’язково бути свідком тої чи іншої події, аби гарно її змалювати, вияснити причину дії; для цього достатньо знати людську логіку та психологію; 2) коли автор пише про часи давно минувші (які він не застав), то він описує людей, яких знає, і просто вдягає їх в історичну одіж і декорації; 3) у жодному разі письменник не повинен ставити перед собою тезу, а тоді «пришивати» до неї людей і події, – це шкодить реальності сприйняття; 4) помилкою Чайковського є також те, що, беручи занадто багато фабул, він намагається увібгати їх в одне маленьке оповідання, таким чином надавши йому більшого гонору, а це, навпаки, створює зворотне враження у читача. Не забуває Осип Степанович оцінити і сучасну йому критику, пишучи такі слова: «У нас ті, що могли би і повинні би слідити впливи людової літератури на селян і міщан, за сим не слідять, а коли слідять, то нічого не кажуть і не пишуть, – тому й тяжко перевідати авторам і Просвіті і історикам літератури, що на люд робить враження а що ні, хоч се дуже придалось би знати.» Таким чином, ми бачимо, що Осип Маковей був знавцем свого діла. Рецензуючи та пишучи відгуки на своїх сучасників, він давав їм змогу вибитися у велику літературу і зробити собі добре ім’я.
Якраз із кінця ХІХ – на поч. ХХ ст. припадає найактивніша фаза літературно-критичної діяльності Осипа Маковея. У 1898 році виходять друком праці «Шевченко про Котляревського», «Столітні роковини відродження українсько-руського письменства», «Тимотей Бордуляк (Т. Ветлина)»; у 1899 р. – «Ольга Кобилянська» і «Павло Грабовський»; 1900 р. – «Стефан Ковалів», «Панько Олелькович Куліш».
Також у низці статей Осип Маковей порушував питання популяризації творів Тараса Григоровича Шевченка на західноукраїнських землях: «Світла й тіні (до 34-х роковин з дня смерті Т. Г. Шевченка), ««Заповіт» Т. Шевченка. Кілька заміток до автографа поета» і т.д. Цікавими виглядають останні літературно-критичні праці автора, де він з висоти вже своєї художньої майстерності та критичного досвіду міркує над «портретами» сучасників: «Про історичні оповідання» (1907), «Ізидор Воробкевич» (1909), «Життєпис Осипа Юрія Гординського-Федьковича» (1911) тощо.
На жаль, та титанічна робота, яка була проведена Осипом Степановичем Маковеєм у царині західноукраїнської літературної критика, не була адекватно оцінена його колегами-сучасниками. У 20-ті – 50-ті роки ХХ ст. життя і творчість автора почали досліджувати В. Сімович, М. Рудницький, Д. Лукіянович, Є. Пеленський, О. Крицевий, Ю. Мельничук. І лише у 1960 році виходить монографія Федора Петровича Погребенника «Осип Маковей. Критико-біографічний нарис», де вперше говорилося про літературно-критичну працю галичанина. У 1968 році вийшла монографія Засенка Олексія Єлисейовича «Осип Маковей. Життя і творчість», яка не всюди відповідала дійсності, позаяк була побудована на комуністичному підході до творчості та біографії митця.
Таким чином, роль критика полягає в тому, що він дав неймовірний шанс галицько-буковинській літературі вийти на серйозний рівень. Завдяки його патронату світ дізнався про таких геніїв як Ольга Кобилянська, Леся Українка, Василь Стефаник, Андрій Чайковський. Працюючи у царині літературної критики, письменник випрацював основу для школи літературно-естетичного критицизму – на яку згодом і спиралися його послідовники.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531333
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2014
автор: Олександр Подвишенний