Вірю ще.В наше кохання.У щастя.У мрії.
Крила мої ти зривати ніколи не хочеш.
Шляхом йшла довгим.Розсипала крихти надії.
Щось та зійде.Розшукай мене.Зможеш.Ти зможеш.
Хоч би спинитись на хвилечку й перепочити.
Всі черевички стоптала і ніженьки босі.
Я не навчилася ще без коханнячка жити.
Тільки не стрілися ми у шляхах наших досі.
Крила намокли і я їх відрізати сміла.
В лісі сховала і спину закутала в гіллі.
Тихо торкнулась тебе і від щастя зомліла...
Очі розплющила...Я ж на чужому весіллі!..
Грали музики пісні про журбу...Ой,не треба!
Це ж бо весілля,а сум у моєму серденьку!
Спала я знову сьогодні у полі край неба.
Вітер мене колисав.Таку,зовсім маленьку...
__________________________________
В полі спало гномів сім.
Зайченя будує дім.
Проситься в будинок
Хоч на сім хвилинок
Вовк,лисиця,кошеня,
Їжачок і цуценя;
Козеня,сороченя
І маленьке левеня.
Заходіть швиденько,
Буде нам тепленько!
Чим вас годувати?
Чим вас пригощати?
Молочком свіженьким,
Що досі тепленьке?
Моркву,капустину
Я на скатертину
Постелю біленьку.
Ой,беріть рідненькі.
А маленьке левеня,
І сіреньке вовченя
Надували щічки.
Вклались біля пічки
Голоднії спати...
Що ще вам сказати?
Може,нічку,теплу нічку
Вам спіймати на вуздечку?
Місяць вкрасти і сховати?
Ще й усіх поцілувати?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531565
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.10.2014
автор: Відочка Вансель