Крок за кроком йде життя як хуртовина
беззупинно - тільки нАтиск в різнобій.
А хвилини... Перелякані хвилини
з пантелИку збили думковИй потік.
ПеревАжені стають дедалі ночі.
Дні заочно пролітають за вікном.
Геть мутні стають колись яскраві очі
і бліда стою, мов гашеним вапном.
Ти мене не взяв з собою і не кинув.
Ти мені і краплі слова не сказав,
що колись в життя ми вимолим хвилину,
що колись від щастя скотиться сльоза!
Мов намисто, перебрала подих вітру,
змінні течії - від холоду й тепла.
Й місяці, коли все змінює палітру,
коли листя опадає зі стебла...
Я приблизно знаю поштовх твого серця,
частоту скорочень, видихи і вдих.
Та побачити себе все ж не вдається
у твоїх очах, як осінь, золотих...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531634
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2014
автор: Ліна Біла