Я йду наосліп, навманець,
Рахую кожні кроки.
Така смішна й до сліз дурна,
Бо вірю у добро я.
Шукаю істину життя,
шукаю справедливість.
Хоч кажуть всі:"Її нема,ві
Їй обірвали крила".
Я прагнула змінити світ,
Добро тут поселити,
Та світ міняє вже мене
І треба з злом миритись.
Я йду наосліп,навманець.
І більше не рахую кроки,
Бо бачу шлях тільки вперед,
Назад не повертаю очі.
Та чи потрібно все це мені.
Що буде там, в кінці дороги?
Знову презріння, каяття й сумління.
Чого потрібно все ж мені
Дайте, Святі Отці, прозріння?
Я прагнула змінити світ,
Й сама так не помітив,
Як світ почав мінять мене,
Й прийшов вже час змиритись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532636
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2014
автор: Сорохан Алла