БОКСЕР. Увесь свій час проводив у спортзалі. Цілком віддавав себе тренуванням. Працював до поту і болю в м’язах. Усю злість, усі образи зганяв, нещадно, до синців на кісточках пальців б’ючи кулаками боксерську грушу, збиваючи руки до крові. В кожен удар вкладав усього себе. Від постійної напруги на його загартованому тілі виступали темно сині жили, наче підшкірні змії. Виходячи на ринг, викладався на повну, часто нокаутуючи суперника. Бився з азартом, із блиском в очах. Однак із часом почав відчувати втому від перемог…
РОК-МУЗИКАНТ. Грав якийсь галімий панк, носив дико строкатий одяг, підставляв обличчя холодним вітрам. Курив усяку муру, якою з ним ділилися колеги, нашвидкуруч їв різний фаст-фуд, запиваючи великими порціями алкоголю. Виходячи на сцену, вмирав заради народження музики, драйву, яким запалював серця слухачів. Фарбовані гецалки кричали, що хочуть від нього дитину, але він не чув їх, він повністю розчинявся в хвилях шаленства. Співав, не знаючи про що, мружив очі від сліпучих вечірніх вогнів, не відчуваючи простору, не відчуваючи часу. Мовчав у мікрофон, прагнув почути правду. Мріяв збирати повні стадіони, мріяв не бачити нікого.
АВТОГОНЩИК. Швидкість – це його стихія. Сідаючи за кермо, повністю втрачав пам’ять, щосили тиснучи педаль газу. Закривав очі – дорогу він бачив серцем. У вухах – шум мотора, в серці – полум’я небезпеки. Життя – це суцільна дорога, це завжди гра навипередки, – з посмішкою переможця говорив щоразу перед телекамерами. Він уклав парі зі смертю і відчував, що колись доведеться програти.
ПИСЬМЕННИК. Писав книжки, які присвячував і дарував жінкам. Плутав їхні імена, їхні адреси. Всі великі мрійники або вмирають, або стають письменниками, відповідав, коли його питали, чому вирішив стати письменником. Писав виключно про любов. Усі письменники пишуть про війну любов або смерть, що, в принципі, одне і теж. Не ми обираємо любов, любов обирає нас, – говорив читачам. Сидів на балконі – кава, цигарки, вино, інші алкогольні напої. Часто ночував на вокзалах. Рахував зірки на небі, збивався й починав спочатку. У своїх книжках по крупинках збирав залишки снів, згадував те, чого ніколи не було. «Скажіть, у чому істина життя?», – запитала його прихильниця. «Істина в тому, що ніякої істини немає», – хитро посміхнувся він.
Одного разу їх не стало. Боксера, рок-музиканта, автогонщика, письменника. Їх ніби ніколи й не було. Вони були, ніби дотепна вигадка Бога. Смерть – найкумедніший жарт життя.
Боксер загинув у темному провулку від ножових поранень, захищаючи від хуліганів дівчину – так і залишився лежати на холодному асфальті в калюжі власної крові. Рок-музиканта знайшли мертвим у готельному номері. Казали, помер від передозування наркотиками. Фанати не вірили, поспішали купити його останній альбом. Автогонщик розбився на трасі. Сталося те, що мало статися. Тіло обгоріло, ледь упізнали. Письменника знайшли мертвим на вокзалі двоє бомжів – лежав на лавці, вітер ворушив темне густе волосся і перегортав сторінки відкритої книжки, яка лежала поряд.
Усе, що їх поєднувало, – безмежний біль, крізь який доводилося кричати у безвість, у вічність. Їхні серця поховали в братній могилі. «Такі не воскресають», – скаже хтось. «Такі не вмирають – вони живуть вічно», – подумає інший. Дехто просто не помітить братньої могили, витоптуючи траву, яка проростає крізь їхні серця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532936
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2014
автор: Ноїв Ковчег