Не сняться гори – на яву
Я бачу дивну їх красу.
Стрімкі вершини – ліс камінний,
Суворим спокоєм незмінний.
Вершинам хмари по коліна,
У кожної гладенька спина.
Сюди орел не долітає,
А роси – сонце спопеляє.
Мовчання тут. Ані шелесне
Від споглядання серце тисне.
Тут Голос Вічності в Мовчанні,
Земля у кам’янім убранні.
Буття людей немає й сліду.
Землі краса твердого виду.
Вершини протикають хмари,
А хмари – знизу, мов отари.
Десь там внизу зелені луки,
Громів й дощів далекі згуки.
стежками люди босі ходять,
і сміх й печаль вверх не доходять.
Своя тут неземна свобода,
Вершин правічна неприступна врода.
Космічних сфер тут музика звучить,
Чарує споглядання дивну мить.
Завмер тут час і тиша ріже слух,
Один Господар тут. Тут Вічний Дух.
У спокої поміж вершин витає,
Історію Землі лише Він знає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533065
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.10.2014
автор: Едельвейс137