Ми з вами стали жебраками…

Надихнув  на  таку  собі  відповідь  оцей  вірш:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533379
Тож  рекомендую  прочитати  спочатку  його,  а  потім  мій  оцей.

По  ходу  читання  вірша
Перед  очима  промайнули
Усі  прожиті  мной  літа.

І  ті  поля,  і  маків  цвіт,
Старенька  хата  понад  яром,
Де  я,  як  був  іще  малим,
З  камінням  в  чорноземі  грався.
Щасливий  був,  бо  був  малий.
А  зараз  що?  Усе  те  саме!
А  тільки  
Масштаб  другИй!

Нема  з  волошками  вінка.
І  з  колосками  теж  немає.
Вам  на  могилку  принесуть
Хіба  що  пластикових  пару.

А  жаль..До  болю  жаль.
Сучасні  діти  і  не  знають
Як  наші  солов"ї  співають,
(Куди  їм,  грішним,  із  айпадом)
Які  смачні  горіхи  з  медом,
Картопля  з  салом,птахи    в  небі..

Куди  ідуть  оті  літа?
І  про  любов  усі  забули
І  не  шукають  сенс  життя,
Печально  бачити  і  знати,
Що  нині  молодая  мати
Горілку  п"є  і  дає  пива
Свойому  мАлому  дитяті!
Ну  як  так  можна  жить,  скажіть?
Які  часи  -  такі  і  люди?
О,  ні,  рідненькі,  НАВПАКИ!
Ми  з  вами  стали  жебраками,
А  краще  треба  заслужить!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533399
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.10.2014
автор: Юрчик Антихрист