Своя краса - в чужих музеях,
Переінакшена чомусь,
Загублена в благих ідеях,
Навіки втрачена. Клянусь:
Немає звичаїв, традицій,
Що відчувають предків дух.
Лишилися всі спраглі лиця
Рабами моди. Хибний рух,
Коли своє - то вже нікчемне,
А з чужини - "Яка краса!"
І викрикне лиш хтось нечемно:
"Навіки втрачена душа"
Нам легше бути, так як всі,
Ніж бути в чомусь унікальним,
Молитись проклятій красі,
Серед близького жити дальнім.
І день у день, і кожний ранок
Своє принижувать чужим,
І без пісень і вишиванок
Космополітом бути злим,
Щоб справді бути, так як всі,
І вже нічим не відрізнятись,
Молитись проклятій красі,
І з еталонним всім єднатись...
...........................................
Але, коли усе шаблонне,
Життя - сукупність різних каторг,
Що протікають монотонно,
А світ - великий інкубатор.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533562
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.10.2014
автор: destro13