Притни мене до ліжка , чи може крісла, чи навіть до банального стільця..
Закрий мені вуста скотчем, чи навіть простою хустинкою..
Щоб я тихо кричала, ревіла, а може й мовчки випускала біль, як фабричні труби випускають хімічні пари і дим..
я б випускала того чорного комочка зсередин , що зачасту заставляє очі наповнюватись незрозумілою рідиною , гладити й, доторкатись до моїх щік…
Кричати з 7 поверху , знаєш дико. Вмирати в розмовах сама з собою ще гірше - бомба сповільненої дії..
А ти притни мене до ліжка, я буду спокійно задихатись в приступах гіпоксії, але дивитись на такі рідні очі..
Я буду дивитись в твої блакитні чи сірі кришталики, вони ж завжди хамелеонові, як і мій настрій..
І буду вгадувати твої думки..
Буду читати прозу не сказавши жодного слова. Мені буде легко, як пташці у вільному небі.. Мені буде спокійно, як під час зливи у теплій хатці десь на околиці міста, чи навіть села.
Ти притни мене , я не буду заважати..
Лиш незабуть взяти одну річ…
……Наручники для моєї правої і твоєї лівої руки…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533602
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.10.2014
автор: Тейсі