Ви написали мені лист з дитинства знаною рукою
(непевні літери у нім були знекровлено-хисткі),
розповідаючи, як Ви отямились в передпокої
близької смерті, що на час недбалим помахом руки
Вас відпустила доживать, вселивши зимний страх у душу,
який ніщо не розжене — ні дух стоїчний, ні книжки...
Ми б говорили про святе, але боюсь, що не зворушу
я вищі сили, як оті, на дальнім березі жінки,
що присягаються за Вас — ті, що Ви їх колись любили,
які давно пішли у край, де спить начало всіх начал,
вони не зрадять і прийдуть, коли не стане врешті сили,
вони заступляться за Вас, в жалобі темних покривал.
За розуміння і за сум, за неможливіть розставання,
за слово, сказане за них, за пам’ять, що тримає суть,
мов за Артуром-королем, вони приплинуть в час останній...
Надія знову підведе, але вони не підведуть.
Вікторія Торон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533630
Рубрика: Присвячення
дата надходження 31.10.2014
автор: Вікторія Т.