Цвіте розлого й пишно бузина.
Зневажно кинуть - "посестра руїни!"
Душа ж її, довірливо-сумна
із пустиря до велелюддя лине:
"Я тут! Дарую за короткий час
суцвіть і ягід щедрі парасолі.
Врятує в спеку їх живильний квас,
і повсякдень заступлять шлях до болю.
А за обмову... Не моя рука
спустошення і безнадію сіє.
Свій гріх мені поставили на карб,
хто своє завтра боронить не сміє.
І жде, що хтось, колись... Доки скона.
Глевка байдужість за труною піде.
А винувата буде бузина.
Чи не тому на Україні біди?"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533634
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 31.10.2014
автор: stawitscky