Садок, неначе вмерзлий в грунт кiстяк,
дерева - безпритульнi погорiльцi.
В нiм вiтер не вгамується нiяк,
а мiсяць висне, як листок на гiлцi.
Я знаю всi стежини у саду,
та нинi, як чужинець в нiм блукаю.
Iз совiстю, i нiччю не в ладу?
Чи вiдповiдь в душi своїй шукаю,
Навiщо жити, як опалий лист?
Щоб падати на скам’янiле груддя?
У чому мiй, незнаний серцю хист,
i що полишу пiсля себе людям?
Садок i я, вже сивi вiд життя,
вiн свiй занепад має за обнову.
А я, як безталанний, каяття
слова шепочу, знову, знову, знову.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533852
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.11.2014
автор: Леонид Жмурко