Перший морозець. І осінь – кинджалом у спину.
Падало листя повільно в моєму саду.
Раптом здалося, це плачуть безслізно жоржини,
Чуючи зиму, а разом із нею – біду…
Буде ще сонце і буде ще бабине літо,
Ще прикрашатиме золотом осінь відхід.
Тільки промерзлі листочки уже не зігріти:
Зранив пелюсточки перший негаданий лід.
Чим рятувати вас, чим вас потішити, любі?
Як розігнати таку не властиву печаль?
Як не віддати зимовій морозяній згубі? –
Руки замерзли і серце не гріє на жаль.
Скроні самому вже осінь давно посріблила,
Якось незчувся, як літечко тепле пішло…
Інколи хоче душа ще розправити крила,
А в голові: все було… вже було… вже було…
23.09.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534200
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.11.2014
автор: Salvador