Листопад роздягає березу.
Гомонить ошелешений сад.
А вона усміхається Крезу,
тільки ліктики гілок тремтять.
Ой берізко моя полохлива,
у яку ти попала біду?
Он, дивись, похилилася гива,
а не зломиш її молоду.
Жовті китиці, віти зелені,
до землі розпустила косу,
і ніхто не киває на неї
за її одчайдушну красу.
У намисті горить горобина.
У вінках «омеліє» верба.
А спокутує їхню провину
білокора осіння журба.
Може тіло її надто біле?
Певно талія дуже тонка?
І безтямно її оголила
буревію шалена рука.
Сивий ясен на неї дивився.
Шелестіли столітні дуби, –
[i]ой, якби-то, якби-то, якби…[/i]
Тільки явір один зажурився,
і за неї усе ще молився,
що готовий і на поруби.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534349
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 03.11.2014
автор: I.Teрен