Знову не спиться, Господи. Не спиться…
Об небо ночі б’є тугим крилом
Невсипний Птах, велика божа Птиця,
Часів і змін могутній бурелом.
А там, на сході, там не сонце сходить.
Там сходять квіти люті і чужби,
із вирва душ, із їх кривавих сподів
своє паростя випускає біль…
І квилить Птах, і розправляє крила
На них збирає зорі і віки.
Крізь тлінь і прах земля оця родила
Лиш сильних духом воїв-козаків.
І завжди Птах в тяжку воєнну смуту
Ширяв над ними і вливався в них.
Бо все минає, а землі цій бути!
І буть народу, що
за і в неї
ліг!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534602
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.11.2014
автор: Ольга Ярмуш