Над ставом у журбі дві верби похилились
Про щось між собою удвох гомонять
А вітер тихенько колише їх віти
Немов у колисці маленьке дитя.
Мерехтять їхні тіні при місячнім сяйві
В них вдивляються верби, наче в долю свою
Скільки ж нам довелось на віку пережити
Знаєм лиш ми одні та вода у ставу.
Це і зоряні ночі, і сльози дівочі
Це зізнання в коханні, і зітхання в журбі
Скільки пар тут з’єднались й розійшлися навіки
Але ж ми хіба винні, що стоїм, як німі.
Давно виросли діти, що купались тут влітку
Спочивають спокійно діди-рибаки
А ми все стоїмо, стоїмо, як сирітки
Нас все нижче і нижче гнуть додолу роки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534684
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2014
автор: Ніна-Марія