Кинжалом слів уб’ю в черговий раз.
Це вже не вперше й , мабуть, не востаннє.
А ти не зможеш зрозуміти час,
Усе міняється : сімейні, й наші стани.
Твої думки, то , мабуть, гірше ніж кинжал.
Ти ними наче стрілами метаєш.
А я кричу : «Цілуй», як ти колись кричав .
А ти не чуєш. йдеш. мене кидаєш.
Твій погляд-приходь так невинно згас,
Моя стабільність раптом похитнулась.
А ми згадали. Так, згадали НАС.
І що? Десь ураган? Ні, не відбулось.
Проходжу повз . твій довгий погляд вслід
І блискавки по спині, мов удари.
Було кохання, ти – непевно втік,
Тепер йду я. це – договір, не чари.
Не зупинив. Побачив й переміг.
Ні-ні, це ще не зовсім перемога.
Зберіг чуття? А де ж ти їх зберіг?
У вимірах вчорашньої тривоги?
Це певно було просто навмання.
Амур даремно лиш затратив стріли.
Тепер не вий, немов самотнє вовченя.
Колись було, а зараз – відхворіли.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534966
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.11.2014
автор: М.Я.