Татари, турки її брали
І ляхи, наче осінь літо.
Серпом геном її міняли,
Душили голодом совіти.
Кров, мов вино, із неї пили
На кусні різали, мов сало.
Вона ж себе щораз ліпила,
Із ран ропучих воскресала.
І нині, в час демократичний,
На неї око хиже гострить
Орел зажерливий дволичний,
Гніздо на рані її мостить.
Не зломить голубиці крила.
Свій літ ще світові покаже!
Той же, хто їй копав могилу,
Сам, прийде час, у неї ля
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535135
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)