Ма́буть, так... Все ж покірністю тут і не віяло.
Я не вмію стояти слухняно і чемно послухати.
Можу бути для тебе з ескорту тією повією,
від якої очей ти в ночі не захочеш замкнути.
Я зіграти у силі яскраву розбещену пасію,
Чи дівчисько "зірви-голова" із шаленою дурістю.
Обіграю усе - найогидніші в світі оказії.
Можу бути й тією, з якою ти потім одружишся.
Попроси що завгодно, я втілю для тебе фантазії.
Що завгодно з найбільш потаємного - я обіцяю.
Не проси тільки принципи мої віддати абразії.
Бо покірності в рисах характеру більше не маю.
Бачиш як... Тут непослухом тихо й нестримно повіяло.
Я - одна із найбільш неслухняних, відвертих й капризних.
Я ніколи не дам тобі долю спокійну й розмірену -
Я скажене цунамі розкутості й хтивості пристань.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535200
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 06.11.2014
автор: Марійка Гаманець