Перед воротами до раю,
Спинились де-кілька солдат,
Петро Апостол їх стрічає.
Побачив юний вік хлоп”ят,
Відкрив їм навстіж він ворота,
Вклонився низько до землі,
Оглянув того, що напроти,
У нього рана на чолі:
“Тобі, синочку, скільки років?
Чи не зарано ще сюди?-
Ступив назустріч кілька кроків,-
Ти зупинися, підожди,
І розкажи мені , як сталось
Що ви в такому цвіті літ,
До неба з друзями зібрались?
Невже не милий білий світ?
Невже не хочеться вам жити,
Радіти світу день за днем?
Що за потреба ваша, діти,
Зустрітись з Господом-Творцем?-
Обнявши воїна за плечі,
Апостол тихо прошептав:
-Не час вам ще в ключі лелечі,
У вас ще так багато справ:
Потрібно Землю захищати,
Потрібно повертати мир,
Потрібно все відбудувати,
Що зруйнував лихий упир.
Хто окрім вас за неї встане?
Хто як не ви, її сини,
За честь матусину повстане
Проти лихого сатани?
Вертатись вам пора, солдати,
Лікуйте рани, і живіть,
Боріться проти супостата,
І пам”ятайте кожну мить,
Що ви-герої України,
Усі, хто бився і страждав.
Не місце вам у небі синім,
У вас ще так багато справ....”
* * *
Вертались воїни на землю,
Дивився їм Петро услід,
Він знав тоді, що недаремно,
Вони вертаються на світ.
Він вірив- все вони здолають,
І буде мир і буде лад,
Життя цвістиме, як у раю,
І в путь благословив солдат.
06/11/2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535300
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.11.2014
автор: Наталя Хаммоуда