От я, в зарозумілості й татьбі,
предстоячи в підніжжі Твого храму,
молитву лицемірную Тобі
справлять без сраму
призвичився. Нікчемний мізерак,
Я в лютих помислах своїх укляк
і вишкіряюся до ближнього в злобі.
Але ж бо Ти, що митаря справдив,
що владною рукою райські брами
для злого зарізяки розхилив,
що гоїв рани,
провини відпускав… Ти чорну тінь
скорботи претворивши в благостинь,
хананеянці хорій милостей вділив…
Зверни й на мене зори! Дай пристать
до берегів твого людинолюбства!
Прийми мене, нечистого як тать,
в гною розпутства.
Припасть до строїв золотих кайми
очима дай, що точаться слізьми…
І без гріха але з любов’ю, світлим – стать.
Аз окаянний, вирвуся із тьми,
на мить блаженну ноги охопивши,
не попали ж мене але - прийми,
гріхи спаливши!
Не отемни мні очі… але дай
Твоїм лиш словом учиняв бодай,
і наверни мене, сліпця, на шлях прямий!
Навчи мене, недбалого, життя
молитвам доручити Приснодіви,
що безсеменно породила Тя,
і свої жниви
потоком золотим на Божу честь
до алтарю пречистого принесть
на кожен сяйний день її небовзяття.
Велик, Небесний Царю! Не покинь
й благослови раба свого. Амінь.
Викладення старовинної молитви
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535768
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 09.11.2014
автор: Еkатерина