До сліз….

На  місячній  доріжці  зустрілись  дві  душі,  Одна  -  до  Бога  пішки,  а  інша  –  в  грішний  світ.  Одна  –  душа  солдата,  загиблого  в  бою,  А  інша  –  немовляти,  народжена  в  Раю.  І  так  би  розминулись…  але  душа  бійця  На  іншу  обернулась:  знайоме  щось  з  лиця.  Сказала:  «Гей,  малеча,  а  нумо,  хлопче,  стій!  А  як  ім’я,  до  речі,  матусеньки  твоїй?»  Душа  же  немовляти  була  як  чистий  сніг:  «Мене  чекає  мати,  аби  я  вчасно  встиг…  Казав  Господь,  Галина  -  таке  її  ім’я,  Ось-ось  народить  сина,  а  син  її  –  то  я!  Мене  на  Землю  жити  Господь  благословив,  Я  маю  народитись…  ти  вже  там  пожив?»  -  Так  у  бійця  спитало  майбутнє  немовля  (Воно  ще  знань  не  мало:  що  то  таке  –  Земля?)  А  той  боєць  «Галина»  повторював  ім’я  …  Та  це  ж  його  дружина  чекала  немовля.  Сплили  перед  очима  щасливі  ті  роки:  Як  він  ,  ще  був  хлопчина  й  просив  її  руки…  Весілля  і  навчання,  І  пристрасті  потік…  Він  всі  її  бажання  виконував,  як  міг.  Усе  було  чудово:  вагітність  –  добрий  знак!  І  взяв  він  з  жінки  слово,  що  родиться  козак!  А  потім…сум  в  родині...  в  країну  зло  прийшло.  Галини  очі  сині  зробилися  мов  скло.  «Не  йди  –  вона  просила  –  Бо  смерть  гуляє  там.,  Скількох  вже  покосила,  та  їй  тебе  –  не  дам!»  Та  він  своїй  дружині  сказав  приблизно  так:  «Як  друзів  я  покину,  який  же  я  козак?  Як  гляну  в  очі  сину,  що  з’явиться  в  цей  рік?  Скажу,  що  в  злу  годину  я  за  спідницю  втік?»  Поцілував  Галину  і  рушив  на  війну…  А  потім..постріл  в  спину..  і  запах  полину….  Згадав  боєць  те  стрімко  й  до  немовля  сказав:  «Ти  бережи  Галинку  що  краща  буде  з  мам.  Пробач  мені,  дитино,  вас  з  мамою  підвів.  Та  буду  я  невпинно  з  тобою  з  перших  днів!  Дивитимусь  із  неба,  як  швидко  ти  ростеш,  А  все  що  буде  треба  в  житті  ти  сам  знайдеш.  Обнімемося  ж,  сину,  тобі  час  йти  в  життя  А  я  прикрию  спину  тобі  із  небуття»  На  місячній  доріжці  невпинний  душ  потік:  Одні  –  до  Бога  пішки,  хтось  –  в  протилежний  бік.  Народжуються  діти,  в  воєнний  час  страшний,  І  щоб  їх  захистити  хтось  винен  йти  у  бій.  Але  допоки  в  серці  в  жіночому  любов,  Життя  не  перерветься,  відроджуючись  знов!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535794
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2014
автор: Wlastysia_