Я сам собі нагадую Титанік у водах Льодовитого океану,
Озера твоїх очей холодні,озера твоїх очей не гріють.
І осінь цьогоріч якась аж надто сонячна і рання,
У серці байдужість-сталевий кіготь!
Я мовби лінія державного кордону,
І сонце спогадів мене уже не гріє.
І мучить душу спраглу і голодну,
Відсутність цілі і відсутність мрії.
Я сам собі нагадую платани,
Спекою змучені-поранені смертельно.
Хочу побачити тебе востаннє,
Щоб мій відхід не був таким пустельним!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535960
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.11.2014
автор: Той,що воює з вітряками