СВІТАНОК.
Пора липнева. Тихо – тихо
Під небом дихає земля.
Мов діти сплять Добро і Лихо,
Сплять квіти, пташечки в гаях.
Повите сном ставкове плесо.
Туман – мов ковдра на воді…
Та рветься ночі перевесло:
Злітають стріли золоті!
Крайнеба разом розгорілось
І перший промінь, - диво з див!
Пройшов через планетне тіло
І враз природу розбудив.
Ожило все! Заклекотало!
Всяк славить Бога, як схотів.
Умите в росах, Сонце встало
І свіжий легіт пролетів.
О! – свіжий вітер, свіжий вітер!
Скоріш лети! Сильніше дми!
Мене, - над цим чарівним світом,
На дужі крила підійми!
Неси до неба золотого,
До Сонця, що дає тепло.
Я хочу, вітре, лету твого,
Аби мене до хмар несло:
Несло туди, де рідна хата
Мене з доріг далеких жде;
Несло туди, де люба мати
До мене з небуття прийде;
Несло туди, де миють коси
Крислаті верби у ставку.
Де діамантом грають роси
В людьми забутому, садку.
08.11.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536177
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.11.2014
автор: dovgiy