09.11.14
Знаю, маєш сказати сьогодні гіркі слова,
Та я, як завжди, до тебе поспішаю,
Бо не вірить серце, хоч розуміє голова,
Що ти не любиш, а я тебе кохаю.
«Моє кохання – це помилка!» – Пояснює вона
І чомусь боїться підняти очі.
А я думаю: «О, Боже, яка ж ти чарівна
Цієї прощальної ночі.
Сміюсь, жартую й плачу водночас.
І мовчу, мовчу. А що маю їй сказати?
Що ще недавно мріяв я про нас?
Чи що не можу її не кохати?
Чи що в цьому немає її вини?
Тож хай не картає себе.
Просто тепла захотілось восени.
А я ж і далі кохаю тебе.
І той біль, який отримав, то є ніщо
В порівнянні з тим щастям, яке ти подарувала.
А ти запитаєш, за що кохаю. За що?
Дай, Боже, сили і щоб ти колись так покохала.
Просто любиш нізащо.
Кохаєш просто так і все. Кохаєш…
І хай говорять будь-що,
Але лише в коханні справжнє щастя пізнаєш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536263
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.11.2014
автор: Назар Йордовський