Війна війною. А над нею небо.
Де бірюзою вабляться дощі.
У їх краплинах присмак металевий
Кожен солдат навіки залишив.
Їх кожне слово – наче вже й останнє,
Та в тих степах вже хто не воював.
Якщо вмирати – тільки на світанні,
В його зітханні сонячних октав.
А там паслося дуже тепле літо,
Котилось сонце й мружило роки,
У піжмурки з дитинством грали діти,
Наввимашки пірнувши в будяки.
У тих степах була б пшениці повінь,
І серпень знав, куди б згубить зорю.
Не врятувала місячна підкова,
Прийшла війна, спаплюжила ріллю.
Спалила степ, хатам зламала спини,
Стріляла їм в зіниці і в серця.
Багато сіл, ні в чому не повинних,
Неначе піт, що витерли з лиця...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536349
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 12.11.2014
автор: Ла Ла