Вже котру ніч підряд, лише заплющу очі,
Хтось відчиняє скриню й витягує фантоші.
Ці лялечки покірні, на довгих шнурівках,
Їх міцно хтось тримає в доглянутих руках.
У ляльок сумні очі, знайомі аж до болю,
Й обличчя дуже схожі на наші із тобою.
Хтось тягне за шнурки і ми кудись рушаєм,
Він щось говорить вголос, і ми це повторяєм.
В потішних ковпаках, в яскравім макінтоші,
Кричать у залі нам: бравіссімо, фантоші.
хххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
А потім - в скриню нас і порахують гроші.
Життя... воно - театр. І ми у нім - фантоші.
Оксана Максимишин-Корабель
12 листопада 2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536475
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.11.2014
автор: ОксМаксКорабель