Я покину усе і піду в далечінь,
світ за очі...
Як відлюдниця, прихисток
в лісі знайду.
Де дерева, де квіти, де
барви урочі...
Наче блудне дитя, на коліна
охляло впаду.
Я залишу удома свій рій
божевільних думок,
свій табун запитань, своїх нервів
скажену зграю.
В психіатра куплю найміцніший,
найбільший замок,
все зачиню в КРАЇНІ З ВІЙНОЮ,
і вип'ю з мелісою чаю.
І природа обійми розкриє
для мене, мов мати.
А позаду горітимуть всіх
негараздів мости...
Я сховаюсь у місці, куди не
поцілять гармати...
Та від СЕБЕ ніколи... ніколи
не зможу втекти.
12.11.14.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536498
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.11.2014
автор: Богданочка