[i]Латає осінь зношене пальто
Під бризки напівдикого авто.
Спадає час як той обдертий клапоть,
Але його не залата ніхто.
Морозні ранки мружаться ліниво,
Ховають плечі в збагряніле тливо.
А час, накавувавшись, з містом грає
Симфонію осіннього розливу.
Зашиє осінь латкою слова.
Їй дзеркало до уст – чи ще жива.
Не дихає вже більш, не стука пульс…
І час закам’янів, немов вдова…[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536942
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2014
автор: Юлія Кириленко