[u][b] «В тонах любви»[/b][/u]
[i]Женская лирика[/i]
[b]Видавництво «Склянка часу»[/b]
Канів – 2014
Шість поетес з України - Маргарита Шевернога, Наталя Козак, Аріна Луговська, Галина Сердюкова, Алла Мегель, Наталя Мазур – об’єдналися в неформальне творче братство (сестринство) і видали нову книжечку поезій про кохання. Від кожної з поетес представлено по 15 російськомовних віршів.
Здавалося б – нескінчені любовні історії – банальщина, як і все в цьому світі, та от же вміють наші жінки всі оті любовні і навкололюбовні переживання перевтілити в поезію. В збірочці присутні «всі тони» любовних переживань – ніжність і грайливість, цнотливість і еротика, мрії і ревнощі, радісне і сльозливе, філософське і сопливе, дівчаче і зріложіноче.
Тримаю в руках гарно видану, на гладенькому мелованому папері і з глянцевою обкладинкою, приємну на вигляд книжку. Так, емоцій приємних вона викликала чимало.
Та я напишу про іншу емоцію, шорстку і не дуже приємну, яка виникла при ознайомленні з цією збіркою (і деякими іншими).
Ще донедавна (та мабуть і тепер) основним недоліком українських книжок було те, що вони написані «на украінскам язикє», а значить класними не можуть бути апріорі*.
Українська поезія 20-го століття мала декілька десятків першорядних за світовими мірками імен. Проте, це не дало їй популярності не те що в світі, а й у себе вдома.
Україномовну книжку, а тим паче україномовну поезію зараз майже ніхто не читає. Безнадійне зубожіння всього населення загалом (і інтелігенції зокрема) робить неможливим розширення ринку українських книжок.
Сприяння україномовній книжці ні з боку держави, ні з боку спонсорів так і немає.
Можливо тому поетеси намагалися вийти з україномовного гетто, і їх проект «В тонах любви» мав більшу комерційну привабливість при виданні книжки російською. Їм здавалося, що таким чином вони уникнуть проблематики нашої української маргінальності**.
Намагання бути почутим зрозуміле, але вихід до більш масового читача переходом на російську - справі не допоможе. Бо ставлення до російськомовної книжки, видрукуваної не в Росії, і раніше було не найкраще – як до чогось провінційного, вторинного. Тепер же поплескування по плечу «Пишете!? Ну-ну!» - може бути не лише поблажливим з боку «старшого брата», а й дещо обурливим з боку звичайних патріотично налаштованих громадян нашої країни.
Тепер в умовах війни з Росією, (при всій повазі і любові до «вєлікава і магучєва»), друкування книг «на язикє» виглядає не лише непатріотичним, а навіть провінційним, холопським.
Звичайно, виготовлення в Україні видавничої продукції російською не можна ставити в один ряд з такими ганебними фактами, як продаж Росії товарів військового призначення, купівля Україною вугілля, вкраденого з її ж Донбасу, бездіяльність в проведенні АТО (а по суті в справжній війні). Така книжечка ніяк не може бути розцінена, як диверсія чи сепаратистський крок.
В мене особисто є психологічна готовність сприймати поетичні тексти збірочки «В тонах любви» без упередження, але погодьтесь, колоніальність цієї літератури може сприйматись як «п’ятиколонність***», бо момент для видання книжки обрано таки невдало.
==================
апріорі* - саме собою зрозуміле.
маргіналізація** - перебування у невисокому й заздалегідь програшному соціальному статусі.
«п’ята колона»*** – фразеологізм, що має на увазі людей, чимось пов’язаних з закордоном, внутрішніх ворогів, диверсантів.
--------------------------------------
Євмен Бардаков
13.11.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536973
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2014
автор: Віктор Ох