В той день довкола вила хуртовина,
і я замерзла з голови до ніг.
А серце, - ні, не серце, а крижина, -
лиш ти теплом зігріти його міг...
Крижина ж вся порепала від болю,
лилИсь із неї сльози, не вода...
Словам лихим, невтямки, дала волю...
І схаменулась пізно... от біда!
Тікаючи від дорікань лихого шквалу,
я крикнула тобі, що не люблю!
А ти повірив... Не пізнав емоцій шалу...
А ти не прочитав мого жалю!
Цей погляд твій, ображено-гнітючий,
я не забуду до кінця життя.
Ти йшов від мене хутко та рішуче,
мені лишивши тільки каяття.
А я дивилась на протоптані сліди...
А я тобі... мовчала... навздогін...
Відлунням з серця чулося " не йди! "
і билося воно, неначе дзвін.
Одна-однісінька, мов бідна сирота
" А ти повірив..." тихо шепотіла.
А я пробачила тобі!.. Та за літа
пробачити собі я не посміла...
15.11.14.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537005
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2014
автор: Богданочка