Молодий хлопець років вісімнадцяти увійшов у автобус. Він був щасливий від того,що сідає у порожній автобус, бо це була кінцева зупинка. Автобус пустий, сідай куди хочеш! Хлопчина сів біля віконечка, зручно вмостився, бо йому їхати до кінцевої зупинки.
Автобус почав їхати по маршруту і вже за двадцять хвилин був повністю забитий людьми.
Юнак сидів, слухав музику та дивився у вікно. Жінка похилого віку, яка стояла поруч, поплескала його по плечу і сказала: "Як вам не соромно! Я у вашому віці завжди пропонувала сісти дорослим, а ви..." Друга жінка підхопила:"От молодь! Здоровий молодий парубок сидить, а хвора жіночка похилого віку повинна стояти!"
Через декілько хвилин на хлопчину накинулися всі!
Хлопець не витримав такої навали і сказав: "Добре, я встану, але на це місце сяде той, кому не буде соромно за свої слова."
Звісно, його слова збентежили всіх, але сваритися вони не припиняли. Юнак нахилився під сидіння і почав щось діставати. І ось показалася одна милиця, потім друга. Хлопець встав з місця, спираючись на них.
Всі завмерли... Зніяковіли... Ніхто і думки не мав, що таке може бути... А жінка, що стояла поруч та всю дорогу наступала йому на ногу, тільки зараз второпала, чому він на це не звертав увагу.
До кінцевої зупинки всі їхали мовчки.
Хлопець їхав стоячі на милицях, хоча йому було дуже важко. Але він стояв. Йому давало сили те, що місце залишалося порожнім весь залишок дороги.
P.S. В наші часи, коли війна, коли наші сини та онуки боронять Країну і повертаються скаліченими, будьмо обачними! БУДЬМО МИЛОСЕРДНИМИ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537518
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.11.2014
автор: Валентина Володина