Думкам печаль, не відаю відколи,
Дарує серце ніби, квітам сльози.
На цвинтарі бажань й нічних ілюзій,
Життя моє мов епідемія контузій.
Як тільки голову піднять зумів з окопу,
Відразу шквал чужих бентежень
І як прожити день, без застережень
І як не вилити на себе знов окропу.
Промине мить чудна і не знайома,
Когось навік побитим бачить мусив
І не пізнав себе у тьмянім світі,
Від незнайомого навкруг знов трусить.
Зібрати волею в кулак нічні ведіння
І ледве дихаючи скинути із себе
Чуже, що не дає спокійно вкрити,
Себе від виклику чужого бруду.
Прийнять своє за вимір долі
Й нічим інакшим не боліти.
Моє життя й мої пороги,
Свої здолати мушу перешкоди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537626
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.11.2014
автор: Андрій Булакевич