Немає часу на терпіння,
З’їдає рік наступний рік.
І жодних докорів сумління,
Сягнувши піку, в новий пік.
Дрейфують острови – проблеми,
Між них корабликом пливеш.
То ти щасливий, то зелений,
Морських хворіб не оминеш.
Злітають постріли гарматні
Нових ідей у новий день.
Лягають на життєвій карті
Сюжети свіжі до пісень.
Так сильно віє у вітрила
Шалений вітер майбуття,
Що гублять своє пір’я крила
І з ним - у вирій почуття…
Солені мрії б'є кормою,
Змиває похапцем вода.
Колись були вони зі мною,
Тепер на дні, то не біда.
Біда, що хід цей не спинити,
Бо якір втратив корабель.
На цьому світі не спочити,
Із ним одвічная дуель.
Пливемо далі,будь що буде,
На горизонті ген земля…
Можливо там дозволять люди
Пришвартувати корабля.
Як не дозволять то все рівно
У інший бік не поверну.
Я розігнався так надійно,
Що іншу гавань не знайду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537646
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.11.2014
автор: савко