Її обличчя мокре не від дощу.
Холод їдкий, іде вона не щулиться.
Серед руїн й похмурих ліхтарів.
Вона одна й безлюдна вулиця.
Старався вітер тугу її розбити.
А дощик- змити ці печальні ноти.
Те, що війна зробила не змінити.
Вона лиш мріяла його кохати...
Ось підійшла до темного вікна.
Ніхто її там більше не чекає.
"Боже- кричить- благаю,покарай."
"Усіх,хто юність так нещадно убиває"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537675
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2014
автор: STRANIERA(Кошіль Надія)