Дивиться з болем, але без страху,
Тягне й по смерті на плечах ярмо.
Як і раніше на губи цвяхи
Б’ють Україні, катують добро.
Рветься кров наша, кайдани плавить,
Та попри біль відкриває вуста.
А він нас трощить, все більше давить,
Мутить свідомість ворожий диктат.
Тягне з болота народ країну −
Ось незалежно стукочуть серця.
Та завелося і тут свавілля,
Розвитку знищити хоче борця.
Править достаток безпечним світом,
Славить його запах моди й грошей.
А ми цінуємо інше світло −
Промені правди у душах людей.
Глянув на біди Шевченко скоса,
І на героїв, які мужньо йдуть…
Коли і владі втирають носа −
Значить і волю свячену спасуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537711
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2014
автор: Сніжана Репеченко