пташко моя, янголе, чому не прилітаєш до схилів
цих прибережних, де я тебе завжди чекаю безсилий,
скований сонця промінням, та мокрий від хвиль океанів.
обійми крилами, тими, які на Землі хтось поранив.
обійми ніжними й теплими, наче долоні, очима.
лиш вони гріють вночі коли місячне світло ледь блима,
а хвилі заграють тільки до скель і міцного причалу,
тихо накочують й знов повертають, але вже мовчали...
ввись здійми душу мою, віднеси в неба той вирій стрімкий,
буду з тобою літати між хмар білих, де гарячі струмки
наші огорнуть тіла, злікувавши всі рани й стигмати.
і якщо я падатиму, мене будеш ти знов тримати.
ДТХ
18.11.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537824
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2014
автор: Микита Баян