Блищало з відкритого вранці вікна
Щось тепле, м’якеньке й барвисте.
Пересипалося бісером з блідого плеча
І ніжно пахло любистком.
Тонесеньким голосом ніжить вона
Усе, що навкруг може чути.
І піднімаються вище квітки і трава,
Хоч нікому цього збагнути.
Це ж та! з найпрекрасніших в світі жінок…
Вона ж з України, погляньте!
Ви подивіться, який в неї пишний вінок,
І губки налиті мов маки.
А шия у злоті важкому уся,
В намисті з янтару по пояс,
Овва, не прикраси то – руса коса,
Блищить недоплетений колос…
Сидить на віконці як вазочка та,
По контуру схожа на неї,
І укриває їй тіло парча золота −
Волосся міражне, блаженне.
Не треба косметики їй і вбрання,
Що вигідно має лягати,
Хитрих підборів, корсетів, тісного взуття,
Щоб зайве побільше сховати.
Господь Україні дав кращих жінок,
І кращих дружин Українцям,
Патріотичних і чесних усім діточок,
Достатку в природі по вінця.
Тож друзі, цінуймо усе, що в нас є−
Не можна добро забувати.
Бо дочекаємось, що око чужий покладе,
Й прийдеться за це воювати.
Закрилося раптом віконечко те,
А я так і не схаменулась,
Вже заквітчала юначка волосся густе,
Й пішла, а я досі милуюсь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537895
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2014
автор: Сніжана Репеченко