Здається , Вами я вже відхворів,
Давно від болю серце не ятриться,
В душі , бува лиш, щемно заіскриться
Вогонь найперших щирих почуттів.
І ось зустрілись...Стиснуті уста,
Не можем з себе видавити й слова.
Либонь,лишилась музика казкова
Бриніть з очей вологих неспроста.
На скронях-іній, плетиво густе
Мережить рясно хвилі кучеряві.
Рум*янець Ваш в моїй уяві
На личку все ще вишнею цвіте.
Тремтить рука, хвилюємось удвох,
Чомусь тривожно серце завмирає-
Це кожен важко так переживає...
І сльози з вік спадають , мов горох.
Цілує вітер усмішку живу...
Було так важко втрату пережити!
Нащо мовчать?Щось треба говорити!
Ну ,скільки ж можна хмурити брову?
Срібляться в сонці крапельки роси...
Дороги наші врізно розійшлися.
Пройшли роки.І в долі обійшлися
Ми до сьогодні якось без краси.
Було так сумно й холодно мені.
Немає , мабуть, затишку у світі,
Коли теплом й любов*ю не зігріті
Твої оселя , прагнення і дні.
Згасають зорі з мріями в імлі.
Минуле наше стримують ледь груди...
Про Вас та матір, впевнений я, буде
Моя остання думка на землі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538192
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2014
автор: plomin