О, як пісня лагідно звучить, –
добре диво юності моєї…
…Підспівати маю я, а чи…
швидше розлучитися із нею?..
Це – якийсь дурний нестерпний сон,
що здається вигадкою, грою:
пісню цю співають в унісон
ті, що потойбіч лаштують зброю…
Піснярі народжують пісні,
шахраї – викохують ідеї.
І у цьому, у страшному сні,
є пітьма розрізнених людей і…
Є війна. Жорстокість. Смерть. І страх.
Чом, скажи-но, потойбічний друже,
бур’яном на добрих цих піснях
виросло насильство осоружне?
Серце стогне: українці ми.
Та кричить відтята половина,
що через війну поміж людьми
пісня помирати не повинна,
що вона біду перепливе,
переплаче відчай і облуду,
роз’ятривши в душах все живе,
нас за вуха витягне із бруду...
Знаєте… Так боляче!.. До сліз.
А тому я вас благаю слізно –
тих, хто до прозріння не доріс, –
поспішайте, доки ще не пізно.
Чи не досить збочених новин?!..
Не віддаймо сЕрця на поталу,
доки нам останню з половин
збурене століття не відтяло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538212
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2014
автор: Тетяна Яровицина