“Він був кмітливий, любив вчитися
і не соромився звертатися за порадою
до нижчих, саме тому його і назвали
Просвітленим.”
(Конфуцій “Лунь Юй” 5.15)
Шалений вітер хитав дерева,
Зривав листя з могутніх ясенів,
Шматував пальцекрили кленів,
Пригинав до землі бамбук
У гаю Одкровення над потоком Буття,
Хмари перетворював в місиво,
Трусив стіни дому
Старого вчителя з царства Лу,
Дому, якому судилося
Простояти тисячоліття.
Учні, які зібралися
Цієї вітряної днини,
Години Великої Бурі,
Часу безсезоння,
Коли не могли зрозуміти люди,
Чи вже весна це, чи ще осінь.
А на обличчях учнів сум'яття?
Яке зовсім не личить
Школі Великого Вчителя.
І тоді Ранішенароджений,
Щоб розвіяти цю недоречність
І повернути у душі спокій
Сказав:
“Не зустрічав я
Ще твердих людей та незламних.”
І хтось зауважив:
“Ось Шень Чен.”
Але Вчитель на це заперечив:
“Як може бути він негнучким,
Коли так багато бажає?”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538267
Рубрика: Верлібр
дата надходження 20.11.2014
автор: Лі Чень Дао