Поламав нанівець легкі вітер крила,
Що ж, живуть же безкрилі - попробую жить.
Даруй, що колись те сказати посміла,
Що без тебе так серденько ниє й болить.
Що ж, заплачу, так надіюсь, то востаннє,
Кого я обдурюю - тебе чи себе?
Піти б по зело до ворожки, на крайнє,
Хай зварить, щоб забути назавше усе.
Причинною стати край битого шляху,
Козирком долоньку до сонечка, де даль.
Щоб не знати ніколи стрімкого краху,
Щоб не мучив душу, обпікаючи, жаль.
20.11.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538318
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2014
автор: Валентина Ланевич