Тече минуле у своє майбутнє.
А нині що – не відає ніхто.
Чи є воно, чи лиш було присутнє?
Все виявиться через років сто.
У колі житія на видноколі
у три дороги дибає дитя.
Невже це я із попелу юдолі
на повороті доль у це життя?
Немає й гадки жити одиноко
і доганяти Віз нема коли.
Копаю у минуле. Не глибоко.
Аби кебета не колола око
усякому, що глибше не могли.
Боюсь. Мара хапається за ноги
і знову узуває постоли.
То я іду. Надійніша дорога,
коли іти, як прадіди ішли.
В калейдоскопі споминів і нині
перед очима, як живі картини
зі сцени проминулого життя.
Із вирію матуся виглядає.
А у зелі нового урожаю
чекає долі кращої дитя.
Чиє воно і де було присутнє –
це виявиться через років сто.
Тече вода рікою у майбутнє.
Яке воно – не відає ніхто...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538336
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.11.2014
автор: I.Teрен