Як дерево огненне у вікні,
так я збираю фібрами коріння
підземні соки і несу тобі,
вібруючи від сонного гудіння.
Хай каже мені сенс—тебе нема,
і все це—плід бурхливої уяви,
та дерево, прозоре, як хурма--
у кольорах вечірньої заграви,
Я поринаю поглядом у жар,
тулюся ним до стовбура і крони.
Ще судорога в полум’ї—і жаль...
Хвилина— день у темряві потоне...
Вікторія Торон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538372
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2014
автор: Вікторія Т.