Закриваю огорнуті денною втомою очі
і заглиблююсь в тишу, в ній шукаю тебе.
Твій невидимий слід закодований у Всесвіті
посланцем інформаційного поля Землі.
Я занурююсь в нього, в твоє ДНК розщеплене,
що маленькими мікрочастинками блукає,
припадаючи прозорим космічним пилом
та шукає прихистку внутрішній розхристаності,
де одна думка наздоганяє іншу, змінюючи її полярність,
викрешує вогняні іскри, перекреслює очевидне
І біжить назустріч громовиці та спиняє себе,
тягар пройдених доріг лягає на груди, спирає дихання.
Я тягнусь до тебе, до твоєї душі, несу їй свою любов.
Припадаю теплом до серця твого, бажаючи одного,
стати хоч на мить промінцем світла, яким ти є для мене:
провідником у світ емоційної чуттєвості,
що дарує блаженне натхнення,
наповнює багатогранною гармонійністю,
черпає її з твоєї непересічності
І дарма таїти образи непорозуміння,
вони злітають із єства, мов шкарлупа зі зрілого горіха.
Обійми його, обійми мене, прихили до себе,
впийся вустами в вуста. Я - твоя!Твоя!
21.11.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538593
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2014
автор: Валентина Ланевич