Знов запалили свічку в кожнім домі,
Щоб душам відіслати те тепло,
Яке забрали у голодоморі,
Як вимирало місто і село…
Не так давно зростили обеліски,
Бо геноцид не визнає «москаль»,
А їх прислуги - ярі комуністи,
І нині сіяти збираються печаль…
Людей мільйони сплять по Україні,
А ще від Соловків до Колими,
Порядні люди ще живуть в Росії,
Що залишились дотепер – людьми.
Що бачили усе й були голодні,
А потім їх відправили до нас,
Де заселяли у хати порожні,
Їм снилися покійники не раз…
Теж свічі пам’яті нехай тепер запалять,
І пригадають запах колоска,
Хоч є й такі, які уже лукавлять,
І сунуть зброю знову до виска.
Не знищити вам ,прихвосні, народу,
Не витерти із пам’яті сліди,
Бо коли ми здобули вже свободу,
Захистимо, як треба, від біди.
Я з усіма, котрі відчують голод,
Шматочком хліба щедро поділюсь
Зігрію душу у голодний холод,
За їхні долі Богу помолюсь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538918
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.11.2014
автор: Віталій Назарук