Мільйони свічок запалили українці в день скорботи,
Пролітають кінострічкою в пам'яті страшні епізоди:
Гірчить лобода в ротах , в розпухлих від голоду животах,
А мати, ковтає солону сльозу, дивлячись на дитинчат...
Йде на стерню, незбирані колоски збирати, наче птах,
Змішує чорну муку з лободою, пече хліб, з болем в очах...
Бо синок від голоду вже під образами так і зачах,
Хочеться від того на весь світ, синіми вустами закричать...
Та немає у неї більше сил...Тяжкі настали часи...
Заскорублі від важкої роботи руки, моляться:" Спаси..."
І чиїсь голоси: "Не спи мамо..." , а інший чужий: "Засни...",
Скрип коліс, на підводі тіл цілий ліс, а в полі одні хрести...
Мільйони наших родин померло від голоду в 30-ті роки!
За геноцид української нації ще заплатять кати,
Летять увись думки...Ми вижили, силі волі завдяки,
У війні, за свободу нації, ми повинні перемогти.
Нас ні холод , ні голодомор не убив, і зараз не вб'є,
Хай російські кати не розраховують на це...В нас сила є,
Непоборна сила, це любов до своєї батьківщини,
Нехай вогонь свічі з'єднає нас, в любові до України.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538971
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 23.11.2014
автор: Макієвська Наталія Є.