У серце матері закрався біль –
Вже котрий день дзвінків нема від сина.
Думки, як риби, плавають в журбі.
Вже не одна скотилася сльозина.
Сама набрала номер раз і два.
І ще. Та знову, знову монотонно
Байдужий голос завчені слова
Проказує про недосяжну зону.
Ну що з ним? Занедужав? Чи біда?!
Знов тягнеться рука до валідолу.
Знов морок ночі в хату забріда
І тиша розсідається довкола.
І скільки буде ще таких ночей,
Задивлених у найріднішу душу?!
Сама у чомусь винна? Як пече
Мовчання, схоже не на жар – на стужу!..
Та ось, як з того світу вже, дзвінок:
– Привіт! Це я. Ну як ти? Все нормально?
Чого мовчав? Та я… Невже давно?
Живий! Не плач. Була поїздка дальня…
Та не спинити материнських сліз.
Біжать собі. І в них тривога тане.
І ніби розчиняються жалі.
Хоч це не вперше й, мабуть, не востаннє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539165
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.11.2014
автор: Ніна Багата