[i]Захвилювало снігом спокій вечорів,
У довгий сон пірнула тихо осінь.
Ти, мабуть, вже для мене перезрів,
А я для тебе не дозріла й досі.
Вікно-мольберт в льодяних візерунках
Скувало пальці доторком одним.
Пропала осінь, не зібравши клунки,
Щоб я за нею звіяла крильми.
Спікав у скронях голос твій гучний,
Ліхтар на вулиці стлав азбукою Морзе.
Щоб не шукати все нових причин,
Зазолотію і піду, як тиха осінь.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539244
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.11.2014
автор: Юлія Кириленко