Ходить тихо осінь по моїх стежинах,
Заглядає в очі, в душу і в вікно...
Золотом примарним все заполонила,
Й повернула літо, що було давно...
Хвилювання в серці, райдуга у небі –
То осінні квіти сяють, мов зірки!
По стежках осінніх я іду до тебе,
Гублячи у листі пройдені роки.
Хоч морозом вкрило айстри веселкові,
Й опускає осінь листя-прапори...
Хай усе минає! Але для любові
Не існує часу, віку і пори!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539250
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.11.2014
автор: majra